Дванадцята ракетка світу Лінда Носкова відповіла на запитання журналістів після перемоги над Мартою Костюк і виходу до свого дебютного фіналу турніру Grand Slam
– Ліндо, ви вперше у кар’єрі вийшли до фіналу турніру Grand Slam. Що зараз відчуваєте?
– Якщо чесно, навіть не знаю, що саме відчуваю. Це був чудовий матч. Упродовж усього поєдинку мені вдалося зберігати спокій, а це було моєю головною метою. Тож, мабуть, я більш-менш задоволена.
– Під час інтерв’ю на корті ви сказали, що в дитинстві майже не дивилися теніс. Це трохи здивувало. Як ви взагалі прийшли в цей вид спорту? Вас привели батьки?
– Так, саме батьки. Вони почали грати просто для задоволення. Моя мама завжди була великою прихильницею тенісу, хоча сама ніколи раніше не грала. Коли вони почали виходити на корт, я просто бігала поруч і намагалася повторювати те, що робили вони. Згодом це стало моїм хобі, а потім перетворилося на те, що є зараз (усміхається). У дитинстві в мене було багато захоплень, тому я рада, що зрештою обрала саме теніс.
– Розкажіть, будь ласка, що відчували в той момент, коли реалізували матчбол?
– Напевно, я просто не могла повірити. Ти завжди мрієш опинитися в таких моментах. Завжди хочеш вигравати такі великі матчі, але коли це справді стається, ти просто не знаєш, як реагувати і як усвідомити те, що сталося. Я взагалі завжди по-справжньому усвідомлюю свої успіхи, хороші матчі чи вдалі турніри вже після їх завершення. Зараз мені здається, що я вже думаю лише про фінал, тож, мабуть, усвідомлення прийде вже після завершення турніру (усміхається).
– Наскільки добре ви знаєте Кароліну Мухову? Пам’ятаєте, коли вперше з нею познайомилися? Можливо, ще в дитинстві дивилися її матчі?
– Насправді ми майже не були знайомі до того, як я кілька років тому прийшла в Тур. Вона чудова тенісистка і чудова людина. Найкраще ми познайомилися під час Олімпійських ігор кілька років тому. Ми багато часу проводили разом, тому що виступали в парному розряді й були зовсім близько до завоювання медалі. Саме той тиждень став для нас можливістю по-справжньому познайомитися. До цього я майже її не знала.
– Коли кілька років тому Кароліна грала у фіналі Ролан Гаррос проти Іги Швьонтек, ви дивилися той матч?
– Так, дивилася. Звичайно, я вболівала за Кароліну. Мені завжди хочеться, щоб чеські тенісистки досягали успіху.
– Після Ролан Гаррос, ще до початку турніру в Берліні, чи відчували ви, що здатні показати такі результати, яких досягли останнім часом: виграти титул у Берліні й дійти до фіналу Вімблдону? Чи відчували, що у вашій грі або підході щось змінилося?
– Ні (усміхається). Мені здається, це завжди трапляється несподівано. Неможливо запланувати свої успіхи чи хорошу серію результатів. Якби це було можливо, я б, звісно, планувала їх на кожному турнірі Grand Slam.
Після Ролан Гаррос я була дуже виснажена психологічно, тому що ґрунтовий сезон видався для мене надто довгим. У мене було багато хороших матчів і чудових турнірів, але сам Ролан Гаррос став для мене справжньою катастрофою. Мені потрібно було ніби почати все спочатку, перезавантажитися і знову зосередитися на тому, щоб просто отримувати задоволення від гри. Саме це й привело мене сюди. На цьому рівні, як на мене, усе вирішують уже не великі речі, а зовсім невеликі відсотки переваги.
– Як би ви пояснили особливі успіхи чеських тенісисток на Вімблдоні? Якщо згадати Мартіну Навратілову, Яну Новотну, Петру Квітову та інших, чи є цьому якесь пояснення?
– Думаю, це вже стало своєрідною традицією. У Чехії нас усіх виховують приблизно в одному тенісному середовищі, ми маємо схожі основи гри, хоча водночас кожна з нас дуже відрізняється. Я б сказала, що всі ми досить креативні. Трава дозволяє використовувати найрізноманітніші елементи тенісу: колись це були подача й вихід до сітки, зараз – різані удари, гра з льоту та інші варіанти. У нашому арсеналі є багато різних інструментів, які саме трава дозволяє максимально ефективно використовувати. Думаю, саме тому ми й досягаємо тут таких результатів.
– І Марта Костюк, і Елізе Мертенс дуже високо оцінили вашу подачу. Ви щось змінили в цьому елементі чи просто знайшли свій ритм?
– Якщо говорити про подачу, то я працюю над нею вже кілька років. Останнім часом вона дуже мені допомагає. Звичайно, на траві й на харді подача може бути твоєю найсильнішою зброєю. Коли я подаю, то завжди намагаюся зосереджуватися лише на своїй грі. Усе, що відбувається на прийомі, не завжди залежить від мене. А от подача – це саме той елемент, на якому я концентруюся найбільше.
– Пам’ятаєте, чи в дитинстві вам хтось говорив, що Вімблдон – це той турнір, який мріє виграти кожен тенісист? Можливо, про це розповідали батьки чи тренер? І що ви відчули, коли сьогодні вийшли на Центральний корт?
– У дитинстві для мене всі турніри були однаковими. Я навіть не уявляла, наскільки складно сюди потрапити. Коли ти дитина, то просто не маєш про це жодного уявлення. Якби я тоді знала, наскільки це важко, але водночас наскільки це прекрасно, то все одно пройшла б цей шлях ще раз. У дитинстві я навіть не усвідомлювала, наскільки особливим і престижним є цей турнір.
Сьогодні, коли я вперше вийшла на Центральний корт… Насправді ми з Кароліною вже мали там ранкове тренування. Це був мій перший вихід на цей корт – навіть не як глядачки, а взагалі вперше. Це був дуже особливий момент, але, чесно кажучи, я досі ще не встигла цього усвідомити, тому що була повністю зосереджена на матчі. Зараз я вже думаю про наступний поєдинок. Як я вже казала, мабуть, лише після завершення турніру мені доведеться переглянути фотографії, щоб повірити, що все це справді сталося.
– Ще тиждень тому в Берліні вас знову запитували про феномен чеського жіночого тенісу. Це питання чеські тенісистки чують уже багато років. Як ви навчилися на нього відповідати? Чи маєте власне пояснення цього явища?
– Я щоразу намагаюся придумати якусь нову або більш креативну відповідь, але запитання завжди однакове, і відповідь теж виходить майже однакова (усміхається). Не знаю. Попри те, що Чехія – дуже маленька країна, у нас є багато тенісних академій. Також у нас працює чимало чудових тренерів, які виховали гравців світового рівня. Якби я знала точну відповідь, думаю, всі інші країни вже робили б те саме. Я просто неймовірно пишаюся своєю країною, яка подарувала світові стільки великих чемпіонів.
– Трохи незвичне запитання. Мені цікаво, які у вас стосунки з телефоном. Наскільки активно ви користуєтеся соціальними мережами під час цього турніру? Чи зараз заходите туди рідше, ніж зазвичай?
– Я б сказала, що користуюся ними дуже мало. Особливо під час турнірів, тому що зовсім не хочу відволікатися. Та й загалом я ніколи не шукаю інформацію про себе в інтернеті й не читаю, що про мене пишуть, тому що це небезпечно. Не всьому, що там пишуть, можна вірити. З телефоном у мене, думаю, хороші стосунки (усміхається). Але соціальні мережі й загалом цей віртуальний світ – не найприємніше місце для мене, тому я намагаюся проводити там якомога менше часу.
– Час від часу ви пишете в соціальних мережах про екологічні проблеми. Як у вас з’явився інтерес до цієї теми? Наскільки вона для вас важлива? Можливо, справа в тому, що ви зараз перебуваєте на такому зеленому трав’яному корті?
– Ви думаєте, що справа саме в цьому (сміється)? Тоді тепер братиму із собою трохи трави на кожен турнір. Ні, насправді мене завжди дуже цікавила тема довкілля. Я виросла в маленькому селі, фактично посеред лісу, тому, мабуть, завжди була максимально близькою до природи.
Насправді відкрию вам невеликий секрет: у найближчі місяці чи роки я хотіла б зайнятися волонтерською діяльністю, пов’язаною із захистом природи. Я завжди намагалася бути активною, коли виникали різні екологічні чи інші кризи. Після завершення кар’єри я точно хотіла б присвятити себе справі, пов’язаній із захистом довкілля.
– Чи вважаєте ви, що зараз демонструєте найкращий теніс у своїй кар’єрі? Чи, можливо, раніше ви грали так само добре, але просто не отримували таких результатів?
– Думаю, зараз я справді показую дуже хороший теніс. Я завжди помічаю, що коли почуваюся добре й розслаблено поза кортом, це найбільше проявляється й у моїй грі. На цьому рівні, як я вже казала, усі мають високий клас. Усе вирішують ті маленькі відсотки, які зрештою й роблять найбільшу різницю. Мені здається, що саме на траві я максимально добре використовую сильні сторони своєї гри, і це приносить результат.
– Сьогодні обидва сети проходили майже за однаковим сценарієм: ви впевнено тримали свої подачі, а вирішальний брейк робили наприкінці партії. Схожий перший сет був і у вашому матчі проти Медісон Кіс. Це закономірність вашої гри? Вам подобається спочатку впевнено тримати подачу, а потім завдавати вирішального удару?
– Якщо чесно, я ніколи про це не замислювалася, але, звичайно, такий сценарій був би ідеальним. Я завжди насамперед зосереджуюся на власних геймах на подачі й намагаюся їх утримувати. А те, що відбувається на прийомі, від мене залежить далеко не завжди. Якби всі мої сети проходили саме за таким сценарієм, це було б найпростіше, ле, на жаль, у тенісі все не буває настільки легко.
