На початку червня стало відомо, що припинила свою роботу тенісна редакція одного з найвідоміших і найстаріших сайтів у світі – tennis.com.
Журналіст Оуен Льюїс поспілкувався з легендарними авторами видання, щоб розібратися, чому легендарний новинний портал, на якому виросло не одне покоління тенісних уболівальників, узяв курс на повне скорочення текстів та аналітичних матеріалів.
Нижче пропонуємо до вашої уваги переклад статті Оуена Льюїса, яку він опублікував у своєму блозі на сайті Defector.
“Наступного дня після завершення Roland Garros у травні сайт tennis.com припинив роботу своєї редакції. Історія бренду бере початок із заснування журналу Tennis у 1965 році. І хоча друковане видання закрилося у 2022-му, сайт продовжував публікувати новини, аналітику та великі авторські матеріали. Принаймні до завершення ґрунтового сезону.
Нова версія сайту фактично перетворилася на табло з результатами поточних турнірів, а також розділами з майбутнім розкладом і рейтингами. Якщо довго прокручувати сторінку до самого низу, можна знайти посилання на архів новин: усі статті сайту поки що залишаються у відкритому доступі.
Скупе пояснення містилося на другій сторінці розділу поширених запитань. Там зазначалося, що сайт “перетворився на спеціалізовану платформу з результатами та інформацією про турніри. Повний контент Tennis Channel – аналітику та оригінальні програми – можна знайти на tennischannel.com або в застосунку Tennis Channel”. Tennis Channel є власником tennis.com.
Упродовж десятиліть Tennis був провідним профільним виданням про цю гру. Піт Бодо, один із найдосвідченіших і найвпливовіших нині живих тенісних журналістів, віддав йому 50 років своєї кар’єри. На початку професійного шляху Бодо писав для журналу великі портретні матеріали, особисто знайомився з гравцями й створював для читачів точні та проникливі образи.
Його видана 1994 року фундаментальна книга про теніс The Courts of Babylon сповнена відвертих і приголомшливих історій про гравців. Зокрема, там розповідається, як Іліє Настасе після матчу на US Open 1976 року кинувся в роздягальні на свого німецького суперника з криком: “Пішов ти, Гітлере!”. На момент закриття сайту Бодо вже працював неповний робочий день, однак продовжував писати колонки та великі матеріали для tennis.com аж до останнього дня його редакційної роботи.
Бодо та колишній старший автор видання Стів Тіньор, які тепер уже не працюють у тенісній журналістиці, знали про ймовірні зміни на tennis.com від свого редактора Еда Макгрогана. Він був посередником між керівництвом і авторами, однак настільки раптова відмова від редакційного контенту все одно стала несподіванкою.
“Запускається новий сайт – і на ньому немає жодних редакційних матеріалів, – розповів мені Бодо. – Одразу стало зрозуміло, що редакційний контент їм не потрібен. Усе, чого вони хотіли, – просувати азартні ігри та Tennis Channel”.
Перед великими матчами Tennis Channel показує рубрику BetMGM Desk і часто виводить у ефір букмекерські коефіцієнти.
Тіньор працював у Tennis із 1998 року. Як і Бодо, за цей час він написав практично про все, про що тільки може писати тенісний журналіст, однак більше зосереджувався на стилях гри й тактиці, ніж на характерах гравців. Він став головним автором прев’ю та оглядів матчів, але також публікував рецензії на книжки, листування електронною поштою з іншими журналістами на різні тенісні теми та особисті есе.
Його розповідь про те, як його взяли на роботу до Tennis, є майже ідеальним зразком останнього жанру: літературним поглядом на кризу наприкінці третього десятка життя та розгубленість на початку кар’єри, ще й із бездоганною фінальною фразою.
А матеріал про культовий півфінал Мадрида 2009 року між Надалем і Джоковичем, який відбувся під час його відпустки в іспанській столиці, поєднав концентрований аналіз визначального сюжетного малюнка наступних 15 років чоловічого тенісу з живим репортажем із бару, де захоплені відвідувачі стежили за матчем.
“Коли я це написав, хтось міг сказати: “Це непрофесійно. Він пише з бару. Якою взагалі може бути спортивна журналістика з бару?” – сказав Тіньор. – Але, думаю, людям ця стаття справді сподобалася і запам’яталася. Як читач, я люблю такі тексти. Якщо це зроблено цікаво, якщо ти відчуваєш зв’язок з автором, то матеріал виходить за межі самого матчу чи характерів гравців на корті. Він передає, що цей матч означав для людей, які були там, розумієте?”
Старші колеги радили Тіньору ніколи не писати про форхенди та бекхенди – мовляв, це надто сухо. Але він завжди сприймав це як обов’язок і виклик: зробити аналіз цікавим.
Тіньор розумів, що після весняного перезапуску сайту варто очікувати змін, але вважав, що ще може залишитися можливість писати розсилки для tennis.com за новою URL-адресою.
“Думаю, зрештою вони вирішили, що не будуть цього робити. Мабуть, вони вважали, що зможуть залучити на tennis.com достатньо людей лише базовою інформацією. Думаю, цей план готувався вже певний час”.
Я запитав Тіньора, чи вплинули на трафік tennis.com блоки AI Insights, які тепер ніби намертво приклеєні до верхньої частини кожної сторінки з результатами пошуку Google.
“Не знаю, – відповів Тіньор. – Але, ймовірно, так, якщо це сталося з багатьма іншими сайтами. Я шукаю інформацію про теніс, і, можливо, раніше врешті-решт переходив би на tennis.com, а тепер – ні”.
“Думаю, вони, ймовірно, міркували так: якщо їм знадобиться редакційний контент, вони зможуть отримати його за допомогою ШІ, – сказав Бодо. – Не думаю, що справа була в трафіку. Очевидно, тепер усе рухається в бік штучного інтелекту”.
Деякі видання закриваються через нездатність адаптуватися під час переходу від друкованого формату до цифрового. Але tennis.com, радше навпаки, випереджав свій час. У 2005 році там запустили серію блогів. Бодо був готовий писати авторські колонки й заснував на платформі Typepad блог Pete Bodo’s TennisWorld під брендом tennis.com. Тіньор запустив блог Concrete Elbow, який зосереджувався на тактичних аспектах подій на корті, тоді як Бодо більше писав про характери гравців.
“Думаю, я був одним із перших людей на Землі, яким медіакомпанія платила за ведення блогу”, – розсміявся Бодо.
Хоча Бодо здобув визнання як журнальний автор, у формат блогів він увійшов із легкістю, властивою міленіалам. Він публікував матеріали з разючою частотою, а під ними вболівальники та журналісти обмінювалися коментарями, які часом були не менш змістовними, ніж самі тексти. Бодо регулярно спілкувався з читачами в коментарях. Час від часу він підігрівав чергову фанатську війну між прихильниками Федерера та Надаля. Коли видання відмовилося оплачувати роботу модератора, він залучив до неї читачів-волонтерів.
Ендрю Бертон, який був коментатором, модератором і автором, розповів мені, що проводив на сайті стільки часу, що дружина зрештою попросила його обрати, що саме й надалі поглинатиме його час – TennisWorld чи Twitter. Тоді він обрав Twitter.
“У нас був чудовий період у TennisWorld, – сказав Бодо. – Я дуже пишаюся тим, що зробив. Це було надзвичайно цікаво й приносило багато задоволення. Робота забирала чимало часу, але мені справді було цікаво. Це був творчий та інтелектуальний виклик, і в таких умовах я розкрився. У мене були можливості працювати на телебаченні, але я завжди думав так: я – автор. І що менше моя робота пов’язана з написанням текстів, що менше часу в мене залишається, окрім як писати для самого себе, то менш щасливою людиною я буду”.
Саме в коментарях TennisWorld майбутні тенісні журналісти починали усвідомлювати, якою є їхня власна вболівальницька ідентичність. Кортні Нгуєн писала коментарі на сайті, перш ніж почала працювати для Sports Illustrated, провела десять років на посаді старшої авторки сайту WTA та взяла інтерв’ю практично в усіх провідних тенісисток для подкасту WTA Insider. Хуан Хосе Вальєхо також був помітним учасником ранніх обговорень — за багато років до того, як став співзасновником тенісного сайту The Changeover і в середині 2010-х писав про теніс для Rolling Stone.
“TennisWorld багато для мене означав і справді допоміг мені ще більше полюбити цей вид спорту, адже я могла ділитися цим захопленням з іншими людьми й не відчувати, ніби цікавлюся чимось вузьким і нішевим. Я відчувала себе частиною чогось більшого. На той момент це було саме те, чого я дуже потребувала”, – сказала Нгуєн.
“Я хотів знати про теніс абсолютно все”, – розповів мені Вальєхо, згадуючи свої перші роки вболівання. “Звісно, я знайшов tennis.com, адже цей сайт було легко знайти… Їхні блоги були чудовими. Це був той вид текстів про теніс, якого зараз майже не існує”.
Блоги дали щось нове й самим авторам.
“Коли ми з Пітом почали вести блоги у 2005 році, до цього ми обидва писали для журналу, але майже ніколи нічого не чули від читачів. А коли ми почали працювати на Typepad, то раптом стали постійно й одразу отримувати відгуки від людей – хороші чи погані, – сказав Тіньор. – Ти усвідомлював, що існує багато інших думок, які теж мають право на існування й відрізняються від твоєї. З деякими ти не погоджувався, але інші справді змушували замислитися. Я багато чого навчився завдяки хорошим відгукам. А коли ти пишеш про особисте, люди впізнають себе у твоїх словах”.
За словами Тіньора, і він, і Бодо багато що почерпнули з поглядів Вальєхо на Новака Джоковича. Одного разу Тіньор навіть написав, що коментарі допомогли змістити його політичні погляди ще далі вліво.
На TennisWorld легко зав’язувалися знайомства, які згодом перетворювалися на особисті зустрічі на турнірах, обмін квитками, спільну гру в теніс і щонайменше одну дитину.
“Мені здається, якби це був будь-який інший вид спорту – скажімо, один із популярних американських видів, – TennisWorld сформував би ціле покоління авторів, які сьогодні працювали б у різних виданнях, – сказав мені Вальєхо. – Але оскільки в тенісі більше майже не наймають авторів, це виявилося неможливим”.
“У той час ми з Пітом були вражені пристрастю цих людей, – сказав Тіньор. – Здається, я вже писав про те, що теніс чудово підходив для розділів коментарів. Це глобальний вид спорту з великою кількістю вболівальників, але вони дуже розпорошені. У повсякденному житті ви не так часто зустрічаєте тенісних фанатів – чи багато разів вам траплявся по-справжньому одержимий тенісом уболівальник? Не дуже часто. Тож інтернет був ідеальним місцем”.
Суперництво Федерера й Надаля, яке тоді лише зароджувалося, породжувало незліченну кількість гілок обговорень. Тіньор від самого початку вважав Надаля рівним Федереру. Матеріал Бодо про Джоковича, опублікований у 2007 році під назвою “Ідеальний гравець”, ще до того, як Новак уперше вийшов у фінал турніру Grand Slam, сьогодні виглядає пророчим, але водночас є захопливим зрізом тієї епохи.
Доступ до гравців тоді ще не був настільки обмеженим, тож Бодо без проблем зміг близько 15 хвилин поспілкуватися з Джоковичем для цього матеріалу. Можливо, ще більше дивує те, що вступ до статті був м’яким розбором Рішара Гаске, якого на той час дехто називав “маленьким Федерером”.
Ван Сіас, давній шанувальник тенісу та журналіст, ставився до бренду Tennis із великою повагою.
“Навіть сама назва – Tennis, – сказав він мені. – Tennis, одразу й безпосередньо. На мою думку, це найпрестижніше тенісне видання. Зараз мені 53 роки, а почав я його читати ще юніором, коли отримував передплату разом із членством в USTA. Це була справжня хроніка професійного тенісу”.
Сіас давно хотів писати для tennis.com і зрештою став постійним автором їхнього сайту Baseline, час від часу готував матеріали для журналу та працював у вихідну зміну.
Тіньор згадав редизайн сайту 2012 року, який змінив структуру головної сторінки та поклав край блогам.
“Я просто перетворився на ім’я над колонкою. Раніше і в мене, і в Піта на головній сторінці були окремо виділені авторські колонки. Потім це зникло. Думаю, певний час наші матеріали взагалі було досить складно знайти. Вони надто захопилися цією ідеєю. Той, хто займався редизайном, просто вирішив, що більш уніфікований і професійний вигляд сайту, без акценту на окремих авторах, – це правильний шлях”.
Разом із блогами зник і розділ коментарів. Тіньор пригадував, як вони з Бодо намагалися зберегти коментарі або принаймні створити їхній архів, але безуспішно. Упродовж наступних півтора десятиліття tennis.com поступово відходив від яскравих авторських текстів до матеріалів, які, за словами Тіньора, читачі, ймовірно, могли знайти й в інших місцях.
У 2017 році Sinclair придбала Tennis Media Company, об’єднавши під одним дахом журнал Tennis, сайт tennis.com і телеканал Tennis Channel. При цьому Tennis Channel майже не намагався рекламувати tennis.com у своєму ефірі. Через п’ять із половиною років журнал припинив існування.
Сайт дедалі більше робив ставку на швидкоплинний контент. Головним матеріалом у будь-який момент дня міг бути огляд або прев’ю Стіва Тіньора, а міг – текст про TikTok Арини Соболенко з емодзі в заголовку. Сам Тіньор поступово перейшов до більш професійного стилю: як і раніше аналітичного, але менш особистого.
У 2023 році Сіас помітив, що його регулярної роботи для tennis.com стало менше, а процес подання ідей для матеріалів – складнішим. Бодо відчував, що можливості критикувати гравців або навіть самі тури дедалі звужувалися. Колишню свободу тепер обмежували корпоративні побоювання образити партнерів із телевізійних трансляцій в ATP і WTA. Він також зазначив, що tennis.com дедалі більше нагадував фанатський сайт та інструмент просування Tennis Channel і турів.
“Зрештою, це вже не була незалежна журналістика”, – сказав він.
Як написала мені електронною поштою після закриття сайту Ніккі Джуелл, постійна учасниця обговорень і модераторка TennisWorld:
“Коли я тільки почала читати сайт, здавалося, що там було більше простору для самобутніх та індивідуальних голосів, а також можливість дивитися на теніс і тенісні медіа під незвичним кутом. Мені цього бракує, і я шкодую, що з часом сайт не зробив на цьому ще більший акцент”.
Коли я звернувся до колишніх редакторів tennis.com, щоб запитати, чому сайт пішов таким шляхом, Ед Макгроган перенаправив мене до Джилл Дортхаймер, віцепрезидентки Tennis Channel із комунікацій. Вона надіслала таку відповідь:
“Tennis.com перебуває в процесі повної перебудови, і нашим першочерговим завданням є швидко надавати вичерпні розклади матчів і турнірів, результати, сітки та статистичні дані. Ми продовжуємо вдосконалювати сервіс для всіх уболівальників, тож стежте за оновленнями”.
Я поставив додаткові запитання – чому було вирішено так різко розірвати співпрацю з шанованими й відомими авторами? Чи вплинули AI Insights на трафік сайту? – але їх проігнорували. Я також попросив іншого редактора поговорити зі мною, однак він відмовився.
Ні Бодо, ні Тіньор так і не отримали жодного повідомлення від представників Tennis Channel.
“Жодного слова подяки, нічого. Повна тиша, – сказав Бодо. – Через Еда нам передали, що вони вирішили рухатися в іншому напрямку, а останній чек буде виписано в липні. Хто взагалі так поводиться з людьми?” – запитав Бодо.
“Усі женуться за дешевими й легкими кліками, – сказала Нгуєн. – Це світ мислення приватного капіталу: усі намагаються вичавити з усього максимум, зовсім не переймаючись довгостроковими наслідками цих рішень, не розуміючи й не цінуючи їх. Їм байдуже. Вони хочуть витягти з цього якомога більше грошей просто зараз, щоб потім продати проєкт і вийти з нього. Думаю, саме тут і виникає конфлікт із тими з нас, хто живе тенісом, любить цей спорт, хоче насолоджуватися ним до самої смерті й залишити його наступним поколінням, щоб вони також могли продовжувати ним насолоджуватися”.
“Існує багато сайтів і розсилок на Substack, але для мене це все одно, що уявити НБА без “Лейкерс” і “Селтікс” або НФЛ без “Даллас Ковбойз”, – сказав Сіас. – Або газетний світ без The New York Times. Якщо у світі тенісних видань немає tennis.com чи журналу Tennis, це втрата для спорту й втрата для журналістики. Після них залишається порожнеча. І ця порожнеча величезна”.
“Tennis.com був справжньою інституцією, – сказала Нгуєн. – Особливо для англомовних уболівальників tennis.com був своєрідним центром, де збиралися всі новини. Це було місце, куди, як здавалося, можна було зайти й отримати уявлення про все, що відбувається у тенісному світі.
Там висвітлювали все: новини, авторські матеріали, звіти про матчі, дописи із соцмереж, зміни тренерів – усе було на tennis.com. Якщо ти прокидаєшся вранці й хочеш дізнатися, що сталося за ніч, або надолужити події тижня, куди ти йдеш? Принаймні для мене цю функцію виконував tennis.com”.
“Сьогодні всі одержимі масштабуванням, – сказав Бодо. – Коли ти масштабуєшся, то втрачаєш контроль. У TennisWorld у мене була аматорська команда модераторів. Вони добре виконували свою роботу просто з добрих намірів і тому, що їм це подобалося. А як модерувати X? Як розібратися з усією цією історією зі штучним інтелектом, дезінформацією та життям в епоху постправди?”
Бодо вважає, що більше не писатиме про теніс. Після понад 50 років і сотень тисяч написаних слів обойма спорожніла, а його пристрасть до цього виду спорту згасла. Тіньор поки що лише планує запустити Substack.
“Схоже, заробляти там дуже складно, – визнав він. – Думаю, я спробую, а також намагатимуся працювати як фрилансер, коли матиму таку можливість. Це шанс повернутися до того початкового стилю, в якому я колись намагався писати про теніс, і подивитися, чи залишилася для цього якась аудиторія. Можливо, ті, хто виписує чеки, мають рацію і такої аудиторії справді вже немає. Але мені все одно подобалося б цим займатися. Скажу так: коли я писав у тому початковому стилі, це менше відчувалося як робота і більше – як творчий досвід, а не просто виконання професійних обов’язків”.
Майже всі, з ким я розмовляв, зізнавалися в любові до особливого типу текстів, які колись публікувалися на tennis.com. Тепер їхнє місце зайняли численні подкасти та короткі відео на YouTube: і те, й інше народжується з творчого імпульсу, але настільки відрізняється від письма, що ніколи не зможе дати того самого відчуття.
“Саме автори документують події у формі, яка залишається надовго, створюють архів і пишуть тексти, що розповідають історію того, що сталося, – сказала мені Нгуєн. – Тому що, вибачте, через 30 років ви не знайдете TikTok, який розповість, що відбулося на Вімблдоні-2026. Та що там через 30 років – навіть через 30 місяців”.
Якщо десь і залишився привид розділу коментарів TennisWorld, то це r/tennis, хоча його обриси вже ледь помітні. Нещодавно один користувач запитав, де тепер можна читати якісну тенісну журналістику після зникнення tennis.com, і другою за популярністю відповіддю стала рекомендація YouTube-каналу. Багато дописів у тенісному сабреддіті – це посилання на публікації гравців у соцмережах і меми, а багато коментарів складаються з одного-двох речень. Загалом користувачі, схоже, цікавляться не стільки самою грою, скільки блискучою конструкцією її маркетингу.
І сам спорт нерідко підлаштовувався під цю тенденцію, роблячи акцент на своїй оболонці, а не на власній суті. Бодо описав прагнення тенісу до зростання як “шалену жагу вийти за межі своєї традиційної аудиторії” і сказав:
“Людям він став цікавий із неправильних причин”.
Коли я попросив Бодо одним реченням підсумувати його 50 років у цьому спорті, він відповів:
“Я бачив, як те, що я по-справжньому любив, перетворилося на щось, що я люблю вже значно менше”.
“Що залишається людям, які просто хочуть писати?” – запитав я Бодо.
“Нічого. Їм кінець”, – відповів він, а потім згадав книжки та Substack як можливі оази.
“Я знаю хороших авторів, які переходять у подкасти, бо, мабуть, це простіше або приносить більше грошей, – сказав Тіньор. – Але мені нецікаво говорити. У написанні текстів про спорт є щось особливе”.
У вересні 2025 року Typepad припинив роботу, забравши із собою в небуття архіви TennisWorld і Concrete Elbow. Після того як tennis.com розійшовся з усіма своїми авторами, перестали працювати й посилання на їхні авторські архіви. Окремі статті досі залишаються онлайн, зокрема деякі старі дописи з блогів, які згодом повторно публікувалися на tennis.com. Але знайти їх, найімовірніше, зможе лише допитливий читач, який точно знає, що саме шукає.
Після нашого інтерв’ю Тіньор надіслав мені електронною поштою ще один спогад про часи блогів.
“Тепер, коли я про це думаю, у 2004–2005 роках, коли ми почали вести блоги, я справді вірив, що маємо шанс додати спортивній журналістиці цілком новий аналітичний та особистий вимір, який ніколи не зміг би вміститися на сторінках газети”, – написав він.
Можливо, ці статті й не відповідали яскравим вимогам вірусного контенту, але у своїх найкращих проявах вони могли озвучити переконання вболівальника, які той давно відчував, але не міг сформулювати. Могли перенести читача з домашнього дивана до пресложі на стадіоні або дістатися самої суті матчу, не жертвуючи при цьому стилем.
“Думаю, тоді я вважав, що саме це стане частиною майбутнього спортивної журналістики, – сказав Тіньор. – Але все склалося не так. Люди відійшли від цього. Я не зовсім розумію, що сталося. А як ви думаєте, що сталося?”
Leave a Reply